Історичні відомості села Круподеринці


«Пахне рідне село тишиною лугів,

І роздоллям небес, і піснями гаїв,

І полями, де сонячне світить чоло.

І хлібом і цвітом,

І прадідом – дідом

Гріє душу село,-

Моє рідне село…»
 

Майже чотирьохвікова історія село Круподеринці, як і вся історія України, була важкою та багатою подіями. Виникнувши, як невелике поселення на Подолі над річкою, Круподеринці повільно, але неухильно розвивалися у красиве і розлоге село, в якому завжди жити працьовиті, талановиті люди.

На сьогодні існує дві версії походження назви села. Перша з них була зафіксована ще на початку століття краєзнавцем В.Милорадовичем, який провів величезну роботу по запису місцевих переказів населення Лубенщини. Він пише, що назву села пояснюють так: "Кажуть, був якийсь Круподеря; пан на Подолі при воді”. Цю ж точку зору нам довилося чути від старожила села нині покійного Филимона Панченка, який, колись читав історію села”. (Очевидно, він мав на увазі згадану історію Милорадовича).

Народні перекази свідчать, що першим поселенцем був козак Гамалія, який з Яблунева переселився на Поділ десь недалеко від річки і у відомих нам документах ніде незафіксоване володіння пана Круподері, напрошується думка, що не кличка Гамалія або ж якогось іншого значного козака. У XVII-XVIII ст. Гамалії були найзначнішими і найбагатшими козаками села.

В Круподеринцях було два маєтки, володіння Забіли та дрібний маєток братів Соколовських. В їх руках знаходилось 1726 десятин землі, з них-1595-орної. В обох маєтках були водяні млини.

Забіли походять із старовинного українського роду. Микола Іванович Забіла (російська транскрипція Забелло) народився 22 вересня 1796 року. Закінчив сухопутний кадетський шляхетний корпус. На 1822 рік дослужився до чину титулярного радника. Мав помістя в Іваногроді і Гужовці Чернігівської Губернії та в Червоному Колядині Конотопського повіту. Помер у 1869 році і був похований у родовому маєтку в Гужовці. Його дружина була дочка поручика Надія Василівна Лайкевич. Маєток у Круподеринцях одержав у спадок Іван Миколайович Забіла, який народився 24 грудня 1826 року в Гужовці. Його дружиною стала Софія Миколаївна Жданова. Вона було значно молодшою свого чоловіка. Всього у Забіли було в Круподеринцях 1409 десятин зручної для використання землі. За розповідями старожилів, ця земля була обкопана ровом, звідки і пішла назва «Закіп». В 1883 році в маєтку було 16 робочих і 15 неробочих коней, 18 волів, 16 корів, 20 овець, 20 свиней. Цілорічно в маєтку працювали 10 дорослих чоловіків і 5 жінок. На літній строк наймали ще 20 чоловік і 10 жінок.

Жило подружжя переважно у Лубнах, де й був похований Іван Миколайович. Після його смерті Софія Миколаївна активно зайнялася благодійністю. В 1886 році вона подарувала земству частину Круподеринського маєтку з умовою відкриття в селі лікарні, що й було зроблено наступного року. Пізніше Софія Миколаївна весь час підтримувала лікарню коштами та стала ініціатором побудови на початку ХХ століття спеціального приміщення лікарні та господарських споруд при ній. Дала вона освіту сироті Антоновському - першому лікареві в Круподеринцях. За короткий час його лікарня прославилася. Іван Филимонович Антоновський поєднував талант хірурга, терапевта, гінеколога, окуліста з чудовими здібностями організатора. Саме під його керівництвом 100 років тому було розпочато спорудження будівлі лікарні, яка витримала випробовування часом. У 2003 році до 100 – річчя лікарні було проведено капітальний ремонт її приміщень.

За ініціативою С.М.Забіли в селі була відкрита школа, вона ж і утримувала її за свої кошти. Перші два роки земство не змогло прислати вчителя і Софія Миколаївна сама вчила дітей. Їй же належить і ідея відкрити в Круподеринцях столярні курси. В 1907 році вона звернулась до Земських зборів з проханням виділити 200 крб. на закупівлю столярних інструментів та дощок для влаштування при земській читальні вечірніх столярних курсів для підлітків. У цьому ж приміщенні на час жнив організовувалися для дітей села ясла, безплатно. Столярна навчальна майстерня проіснувала в Круподеринцях до 1912 року, для неї було навіть відведено окреме приміщення. Воно знаходилося проти лікарні. Пізніше в ньому був сільський клуб.

Отже, за порівняно невеликий період у селі відбулися зміни в галузі освіти. Більшість чоловіків села та багато жінок уже були грамотними. На початку Першої світової війни жителі села вже виписували до 20 газет.

Померла С.М. Забіла уже після революції в Лубнах, але похована була в Круподеринцях. Наші селяни зустріли її домовину за Савинцями і по черзі несли плечах в село і поховали коло церкви, яка стояла в центрі села (згоріла в 1941 році, під час вступу німців). На початку 60 – х років її остатки було перезахоронено на кладовищі.

…. Тривожний неспокійний ішов 1918 рік. На Полтавщині виникла низка партизанських загонів. Одним із найактивніших був загін Н.Обельця, що діяв у Лубенському повіті. В цьому загоні брали участь і 18 жителів села. У листопаді партизани захопили Гребінку і зробили рейд по селам повіту. У грудні вони вступили в Лубни. В бою за місто загинули круподеринчани Ковтун Тиміш Андрійович, Ковтун Віктор Савич, Маліченко Петро Павлович. Їх було поховано разом з іншими загиблими партизанами у братській могилі в Яблуневі.

В 1919 році почали наступ війська Денікіна. У Круподеринцях денікінці були з серпня по грудень 1919 року. Із спогадів очевидців відомо, що вони проводили тут реквізиції, мобілізацію в армію, а підчас відходу мобілізували багатьох жителів села з підводами в обоз.

Зв’язок із Червоною Армією вдалося встановити Сербину Давиду Івановичу, який і провів загін червоноармійців через болото і річку в село. При цьому Сербин Д.І. був поранений. Після відходу денікінців в грудні 1919 року в Круподеринцях остаточно було встановлено Радянську владу.

Лиховісні часи не раз і не два приносили горе Круподеринцям. У центрі села, біля Будинку культури та історичного музею споруджено алею пам’яті воїнам-землякам, які віддали своє життя у роки Великої Вітчизняної війни. Символом пам’яті для кожного загиблого став обелісочок і берізка. Якби сталося казкове диво і обеліски перетворилися на живих солдатів, то тут стояло б дві роти круподеринчан. Цілі родини полягли за наше з тобою, сучаснику , щасливе життя. Брати Лантухи – Василь, Іван, Дмитро, Сергій. Царство небесне вам, Денисовичі. Брати Рубани – Василь, Микола та Прокіп. Пухом земля вам, Миколайовичі. Брати Панченки – Сергій, Семен та Іван. Вічна пам’ять вам, Романовичі!

Поруч з алеєю пам’яті – алею трудової слави круподеринчан. З великих портретів посміхаються сучасні колективи соціальної та сільського господарської сфери села.

Працює переробна галузь: млин, олійниця, крупорушка, магазин-пекарня.

Круподеринці завдячують своїми успіхами заслуженому працівникові сільського господарства директору СТОВ “Агрофірма Дружба” Григорію Антоновичу Безруку, який уже більше двадцяти років очолює господарство та нинішньому голові села Житинському Валерію Васильовичу. Як і в інших господарствах, відчуваються труднощі у технічному оснащенні, забезпеченні паливно- мастильними матеріалами, добривами та гербіцидами. Проте зусиллями всіх жителів села вдається підтримувати будівництво. Щороку витрати на соціальну сферу зростають. В селі працює ЗОШ І-ІІІ ступенів, ясла-садок, медамбулаторія, будинок ветеранів, кафе, банкетний зал.

В полі зору керівництва села постійно знаходилися й питання культурного відпочинку трудівників. У Будинку культури, який був збудований у 60-і роки, але й зараз прикрашає село, є духовий оркестр, філіал музичної школи. Там же знаходиться й сільська бібліотека, в фондах якої більше 7 тисяч книг. Близько 50 круподеринчан – постійні активні учасники художньої самодіяльності. В Будинку культури регулярно проходять концерти за їх участю, без них не обходяться і свята, що стали в останні роки традиційними в селі – свято Урожаю, фольклорне свято Івана Купала і, звичайно День села, який круподеринчани вирішили святкувати 21 вересня – на Храм та в день визволення села від фашистських загарбників. Вперше урочисто святкування Дня села було організовано у 1989 році. За підсумками обласного конкурсу – огляду Круподеринський сільський Будинок культури зайняв ІІІ місце і був нагороджений дипломом.

Не забувають у селі і про спорт. Круподеринці пишаються своєю футбольною командою, яка неодноразово ставала чемпіоном району, завойовувала кубки і призи.

Село Круподеринці впевнено зустрічає завтрашній день, бо в ньому є кому творити, бо в ньому шанують минуле.

Логін: *

Пароль: *